Ст 112 п1

Кодекс Законів про працю України (КЗпПУ). Науково-практичний коментар.

Стаття 112. Порядок оплати праці при виготовленні продукції, що виявилася браком

При виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, оплата праці по її виготовленню провадиться за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата працівника в цих випадках не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).

Брак виробів, що стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного контролю, оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами.

Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за зниженими розцінками.

1. Стаття, що коментується, проектувалася і в основному формулювалася ще при соціалізмі, вона досить жорстко підходить до людини праці. Відсутність вини працівника у виготовленні продукції, що виявилася браком, тягне оплату праці за зниженими розцінками. З цим правилом можна було б, з точки зору принципів справедливості, погодитися, якби відсутність вини працівника зводилося до випадкового виготовлення продукції, що виявилася браком, тобто при відсутності вини в цьому будь-якої особи вини взагалі або вини суб’єкта, на якого відповідальність за це можна покласти. Але ж відсутність вини працівника може означати вину власника. І за принципами справедливості оплачувати працю працівника при таких обставинах за зниженими розцінками не зовсім справедливо. Але закон не передбачає оплату браку за повними розцінками, навіть якщо в його випуску винен виключно власник.

2. При визначенні розміру зниження розцінок належить керуватися ст. 15 Закону «Про оплату праці». Відповідно до цієї статті умови оплати праці встановлюються підприємством у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством. Ст. 12 Закону «Про оплату праці» передбачає встановлення законодавством мінімальних норм оплати при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника. Ця мінімальна норма і встановлена коментованою статтею: оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду. Колективними договорами розмір оплати браку не з вини працівника може збільшуватися. Підприємства і організації, що знаходяться на госпрозрахунку, але отримують дотацію з бюджету, вправі встановлювати більш високий розмір оплати браку, який стався не з вини працівника, у межах, встановлених для сум дотацій і власних доходів (ст. 16 Закону «Про оплату праці»). Для установ, що фінансуються з бюджетів, законодавством відповідно до ст. 8 Закону «Про оплату праці» конкретний розмір оплати браку не з вини працівника не встановлено, тому тут розмір, передбачений ст. 112 КЗпП, може застосовуватися як норма прямої дії з урахуванням можливості встановлення угодою або колективним договором вищого розміру оплати в межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів (ст. 13 Закону «Про оплату праці»), якщо це не суперечить нормам оплати браку, що встановлені Кабінетом Міністрів відповідно до п. 2.3 Генеральної угоди на 2004 — 2005 роки.

3. Однак при виявленні браку, що стався не з вини працівника, після прийняття виробів органом технічного контролю, оплата праці працівника провадиться на загальних підставах (як і при виготовленні придатної продукції). У такому ж порядку оплачується праця працівника, якщо брак виробів стався через дефект оброблюваного матеріалу.

4. Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується за зниженими розцінками залежно (очевидно, пропорційно) від ступеня придатності продукції. Якщо брак призвів до псування або знищення матеріалів, напівфабрикатів, то при наявності необережної вини працівника він несе обмежену матеріальну відповідальність за п. 1 ст. 133 КЗпП, а при наявності умислу працівник притягується до повної матеріальної відповідальності (п. 5 ст. 134 КЗпП).

При виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, оплата праці по її виготовленню провадиться за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата працівника в цих випадках не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).

Брак виробів, що стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного контролю, оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами.

Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за зниженими розцінками.

1. Стаття, що коментується, проектувалася і в основному формулювалася ще при соціалізмі, вона досить жорстко підходить до людини праці. Відсутність вини працівника у виготовленні продукції, що виявилася браком, тягне оплату праці за зниженими розцінками. З цим правилом можна було б, з точки зору принципів справедливості, погодитися, якби відсутність вини працівника зводилося до випадкового виготовлення продукції, що виявилася браком, тобто при відсутності вини в цьому будь-якої особи вини взагалі або вини суб’єкта, на якого відповідальність за це можна покласти. Але ж відсутність вини працівника може означати вину власника. І за принципами справедливості оплачувати працю працівника при таких обставинах за зниженими розцінками не зовсім справедливо. Але закон не передбачає оплату браку за повними розцінками, навіть якщо в його випуску винен виключно власник.

2. При визначенні розміру зниження розцінок належить керуватися ст. 15 Закону «Про оплату праці». Відповідно до цієї статті умови оплати праці встановлюються підприємством у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством. Ст. 12 Закону «Про оплату праці» передбачає встановлення законодавством мінімальних норм оплати при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника. Ця мінімальна норма і встановлена коментованою статтею: оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду. Колективними договорами розмір оплати браку не з вини працівника може збільшуватися. Підприємства і організації, що знаходяться на госпрозрахунку, але отримують дотацію з бюджету, вправі встановлювати більш високий розмір оплати браку, який стався не з вини працівника, у межах, встановлених для сум дотацій і власних доходів (ст. 16 Закону «Про оплату праці»). Для установ, що фінансуються з бюджетів, законодавством відповідно до ст. 8 Закону «Про оплату праці» конкретний розмір оплати браку не з вини працівника не встановлено, тому тут розмір, передбачений ст. 112 КЗпП, може застосовуватися як норма прямої дії з урахуванням можливості встановлення угодою або колективним договором вищого розміру оплати в межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів (ст. 13 Закону «Про оплату праці»), якщо це не суперечить нормам оплати браку, що встановлені Кабінетом Міністрів відповідно до п. 2.3 Генеральної угоди на 2004 — 2005 роки.

3. Однак при виявленні браку, що стався не з вини працівника, після прийняття виробів органом технічного контролю, оплата праці працівника провадиться на загальних підставах (як і при виготовленні придатної продукції). У такому ж порядку оплачується праця працівника, якщо брак виробів стався через дефект оброблюваного матеріалу.

4. Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується за зниженими розцінками залежно (очевидно, пропорційно) від ступеня придатності продукції. Якщо брак призвів до псування або знищення матеріалів, напівфабрикатів, то при наявності необережної вини працівника він несе обмежену матеріальну відповідальність за п. 1 ст. 133 КЗпП, а при наявності умислу працівник притягується до повної матеріальної відповідальності (п. 5 ст. 134 КЗпП).

Статья 112 НК РФ. Обстоятельства, смягчающие и отягчающие ответственность за совершение налогового правонарушения

СТ 112 НК РФ.

1. Обстоятельствами, смягчающими ответственность за совершение налогового
правонарушения, признаются:
1) совершение правонарушения вследствие стечения тяжелых личных или семейных
обстоятельств;
2) совершение правонарушения под влиянием угрозы или принуждения либо в силу
материальной, служебной или иной зависимости;
2.1) тяжелое материальное положение физического лица, привлекаемого к ответственности
за совершение налогового правонарушения;
3) иные обстоятельства, которые судом или налоговым органом, рассматривающим дело,
могут быть признаны смягчающими ответственность.

2. Обстоятельством, отягчающим ответственность, признается совершение налогового
правонарушения лицом, ранее привлекаемым к ответственности за аналогичное правонарушение.

3. Лицо, с которого взыскана налоговая санкция, считается подвергнутым этой санкции в
течение 12 месяцев с момента вступления в законную силу решения суда или налогового органа.

4. Обстоятельства, смягчающие или отягчающие ответственность за совершение налогового
правонарушения, устанавливаются судом или налоговым органом, рассматривающим дело, и
учитываются при применении налоговых санкций.

Комментарий к Ст. 112 Налогового кодекса

Комментируемая статья содержит перечень обстоятельств, смягчающих и отягчающих ответственность за совершение налогового правонарушения.

Согласно правилам ведения производства по делу о налоговом правонарушении, установленным ст. 101.4 Налогового кодекса РФ, в ходе рассмотрения акта и других материалов руководитель (заместитель руководителя) налогового органа должен установить, имеются ли в деле обстоятельства, смягчающие или отягчающие ответственность лица, совершившего налоговое правонарушение. По правилам Налогового кодекса РФ налоговые санкции применяются к нарушителю с учетом обстоятельств, смягчающих и отягчающих налоговую ответственность (см. комментарий к ст. 114 Налогового кодекса РФ).

Обстоятельствами, смягчающими ответственность за совершение налогового правонарушения, признаются:

1) совершение правонарушения вследствие стечения тяжелых личных или семейных обстоятельств;

2) совершение правонарушения под влиянием угрозы или принуждения либо в силу материальной, служебной или иной зависимости;

3) тяжелое материальное положение физического лица, привлекаемого к ответственности за совершение налогового правонарушения.

Перечень обстоятельств, данный в п. 1 ст. 112 Налогового кодекса РФ, является примерным. Суд или налоговый орган, рассматривающий дело о налоговом правонарушении, может признать смягчающими налоговую ответственность и иные обстоятельства, не указанные в перечне.

В п. 2 ст. 112 Налогового кодекса РФ указано обстоятельство, отягчающее налоговую ответственность, — совершение налогового правонарушения лицом, ранее привлекаемым к ответственности за аналогичное правонарушение. Согласно п. 4 ст. 114 Налогового кодекса РФ при наличии отягчающего ответственность обстоятельства размер штрафа увеличивается на 100 процентов.

Для учета повторности совершения налогового правонарушения следует иметь в виду срок, в течение которого лицо считается подвергнутым налоговой санкции, установленный пунктом 3 ст. 112 Налогового кодекса РФ. Лицо, с которого взыскана налоговая санкция, считается подвергнутым этой санкции в течение 12 месяцев с момента вступления в законную силу решения суда или налогового органа. Предусмотренный 12-месячный срок, в течение которого лицо считается подвергнутым налоговой санкции, исчисляется с момента вступления в силу решения налогового органа о привлечении налогоплательщика к ответственности за аналогичное правонарушение, а не с момента взыскания (уплаты) штрафа.

Применительно к институту налоговой ответственности Налоговый кодекс РФ устанавливает три вида сроков: срок давности привлечения к налоговой ответственности (ст. 113), срок давности взыскания штрафов (ст. 115) и срок, в течение которого лицо считается подвергнутым налоговой санкции, так называемый срок наказанности за налоговое правонарушение (п. 3 ст. 112).

Срок давности привлечения к налоговой ответственности — это срок, по истечении которого лицо, совершившее налоговое правонарушение, не может быть привлечено к налоговой ответственности (см. комментарий к ст. 113 Налогового кодекса РФ).

Срок давности взыскания штрафов — это срок, в течение которого налоговые органы могут обратиться в суд с заявлением о взыскании начисленного, но не неуплаченного штрафа (см. комментарий к ст. 115 Налогового кодекса РФ).

Срок, в течение которого лицо считается подвергнутым налоговой санкции, можно считать аналогом срока, в течение которого лицо считается подвергнутым административному наказанию, в административном праве, предусмотренного ст. 4.6 КоАП РФ.

Пункт 4 комментируемой статьи определяет два важных правила:

1) обстоятельства, смягчающие или отягчающие ответственность за совершение налогового правонарушения, устанавливаются судом или налоговым органом, рассматривающим дело о налоговом правонарушении;

2) обстоятельства, смягчающие или отягчающие ответственность за совершение налогового правонарушения, должны учитываться при применении налоговых санкций судом или налоговым органом, рассматривающим дело о налоговом правонарушении.

Статья 112 НК РФ. Обстоятельства, смягчающие и отягчающие ответственность за совершение налогового правонарушения

Текст статьи.

Комментарии к статье

Могут ли одновременно быть учтены и смягчающие и отягчающие обстоятельства при неуплате налога?

Ст 112 НК РФ этот вопрос не разъясняет. Анализ судебной практики и авторских работ позволяет сказать, что в суде могут быть учтены смягчающие и отягчающие обстоятельства одновременно.

Так, есть акты, которыми арбитражные суды в своих постановлениях изменяют санкции для налогоплательщика (понижают их) при наличии смягчающих обстоятельств, несмотря на то, что в деле фигурируют и отягчающие факторы.

Иждивенцы на попечении у ИП смягчают ответственность за непредставление декларации?

Не подав вовремя декларацию по налогам предприниматель совершает налоговое правонарушение, которое наказывается штрафом.

Ст 112 НК РФ признаёт семейные обстоятельства и личные проблемы при определенном их стечении, помешавшие выполнить налоговую обязанность, смягчающим обстоятельством. То есть правонарушение совершенное из-за семейных проблем может быть наказано не по всей строгости.

НК РФ упоминаний об иждивенцах не содержит, то есть не ясно является ли их наличие тяжелым личным или семейным обстоятельством. Однако в ст 112 НК РФ есть указание на то, что суд может признавать смягчающими и иные обстоятельства, а не только перечисленные в законе. То есть список смягчающих дело факторов не закрытый, а может дополняться. Суд рассматривает каждое конкретное дело и сам определяет, насколько обстоятельства повлияли на непредставление декларации или другое налоговое правонарушение.

Поэтому, несмотря на то, что прямого указания в законе нет, на практике суды учитывают наличие у налогоплательщика иждивенцев при начислении штрафов. Чаще всего судьи признают, что дети, жены или инвалиды на попечении у предпринимателя — это смягчающее обстоятельство.

Например, ФАС Северо-Западного округа по делу N А05-7410/2008 снизил штраф для предпринимателя за непредставление декларации, так как на его иждивении безработная жена, малолетние дети и мать-пенсионерка.

Поэтому можно утверждать, что иждивенцы на попечении у налогоплательщика-ИП могут смягчить его ответственность за несвоевременную подачу декларации. Всё будет зависеть от позиции суда и от обстоятельств.

Есть ли предельный размер снижения штрафа за налоговое правонарушение?

За налоговые нарушения отвечают и организации, и физические лица — они платят штрафы за уплату налогов не вовремя или за неуплату, а также за задержку подачи документов.

Ст 112 НК РФ в пункте 1 содержит перечень смягчающих обстоятельств. В связи с указанными событиями может быть смягчён положенный за нарушение штраф. Это тяжелые личные проблемы, совершение действий (бездействия) под принуждением, плохое материальное положение, а также другие причины, которые суд сочтёт уважительными.

В п 3 ст 114 НК РФ есть минимальный предел понижения штрафа. Он может быть уменьшен не менее, чем в два раза. Это значит, что суд, если есть хоть одно смягчающее обстоятельство и повод принять решение в пользу налогоплательщика, уменьшает штраф пополам. Понизить штраф на треть или четверть по закону невозможно.

Однако может случится, что плательщика было сразу несколько обстоятельств, смягчающих его ответственность за совершение правонарушения. Суд вправе, оценив все причины, уменьшить размер санкции и более чем в два раза.

Таким образом, предела при уменьшении санкции в законе нет, есть только минимально допустимое понижение. А максимального порога законодатель не устанавливает. Поэтому штраф может быть снижен и в три, и в четыре раза — это решает судья.

Господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Коментована стаття передбачає окрему процесуальну форму судового процесу, згідно з якою у разі наявності певних обставин, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявни­кові на момент розгляду спору, господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за заявою зацікавленої сторони.

Відповідно до роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 21 травня 2002 р. № 04-5/563 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими об­ставинами» (далі — Роз’яснення) до нововиявлених обставин належать матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактич­ними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені. Днем виникнення цих обставин слід вважати день, коли вони стали або мали стати відомими заявникові. Якщо нововиявлена об­ставина пов’язана з вироком чи рішенням суду, днем виникнення такої обставини вважається день набрання законної сили вироком чи рішенням суду, які покладено в основу відповідного судового акта, або день коли заявникові стало чи мало стати відомо про набрання сили вироком чи рішенням.

Відповідно до Роз’яснення скасування чи зміна нормативного акта, на якому ґрунтувалось судове рішення, може вважатись нововиявленою обставиною лише за умови, якщо в акті, яким скасовано чи змінено попередній, зазначено про надання йому зворотної сили. До нововиявлених обставин слід відносити прийняття Конституційним Судом України рішення про визнання законів та інших нормативно-правових актів, зазначених у п. 1 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України», такими, що не відповідають Конституції України. Не може вважатися нововиявленою обставиною висновок Конституційного Суду України про офіційне тлумачення положень Конституції України та законів України, у тому числі й у випадку, коли це тлумачення суперечить роз’ясненням Верховного Суду України з питань застосування законодавства або рекомендаційному роз’ясненню Вищого спеціалізованого суду з питань застосування законодавства щодо розгляду справ відповідної судової юрисдикції.

Щодо видів судових рішень, які можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, див. ст. 114 цього Кодексу та комен­тар до неї.