Ук ст 186 1

Уголовный кодекс Украины
Статья 186. Грабеж

1. Открытое похищение чужого имущества (грабеж) —

наказывается штрафом от пятидесяти до ста необлагаемых минимумов доходов граждан или общественными работами на срок от ста двадцати до двухсот сорока часов, либо исправительными работами на срок до двух лет, либо арестом на срок до шести месяцев, либо лишением свободы на срок до четырех лет .

2. Грабеж, соединенный с насилием, не опасным для жизни или здоровья потерпевшего, или с угрозой применения такого насилия, или совершенный повторно, или по предварительному сговору группой лиц, —

наказывается лишением свободы на срок от четырех до шести лет.

3. Грабеж, соединенный с проникновением в жилье, другое помещение или хранилище или причинивший значительный ущерб потерпевшему, —

наказывается лишением свободы на срок от четырех до восьми лет.

4. Грабеж, совершенный в крупных размерах, —

наказывается лишением свободы на срок от семи до десяти лет.

5. Грабеж, совершенный в особо крупных размерах или организованной группой, —

наказывается лишением свободы на срок от восьми до тринадцати лет с конфискацией имущества.

Стаття 186. Грабіж

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) —

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, —

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому, —

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою, —

карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

Ук ст 186 1

1. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов’язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

2. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об’єкт будівництва або планується розташування такого об’єкта, подається також на погодження до органу містобудування та архітектури.

3. До складу Комісії входять посадові особи, уповноважені центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах земельних відносин, санітарного та епідемічного благополуччя населення, державного архітектурно-будівельного контролю, а також уповноважені представники структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань охорони навколишнього природного середовища, охорони культурної спадщини. У разі погодження проектів землеустрою, що розробляються з метою вилучення, надання, зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення, водного фонду, земельних ділянок для цілей, пов’язаних із розробкою корисних копалин, до складу Комісії залучається відповідно посадова особа, уповноважена центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного гірничого нагляду.

4. Розробник подає на погодження до відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів виконавчої влади, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, — завірені ним копії проекту.

5. Органи виконавчої влади, зазначені в частинах першій — третій цієї статті, зобов’язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (копії такого проекту) безоплатно надати свої висновки про його погодження або відмову в такому погодженні.

6. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов’язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Коментар :

Загальна характеристика. Запровадження комісій було спрямоване на спрощення процедури набуття прав на земельні ділянки. Між тим, непродуманість законодавчої новації робить її ефект незначним. Запровадження комісії майже нічого не змінює в суті правового регулювання: зацікавленій особі, як і раніше, необхідно отримати цілий набір погоджень. Причому на практиці збирати їх доводиться часто, як і раніше, «поштучно».

На наш погляд, для дійсного спрощення процедури набуття прав на земельні ділянки від механізму погодження необхідно відмовитися повністю — сьогодні воно є лише механізмом забезпечення безвідповідальності, коли «крайнього» за незаконне або нераціональне рішення знайти неможливо.

До ч. ч. 1 та 2. Чинне законодавство передбачає погодження комісією проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч. 8 ст. 118, ч. 4 ст. 123 ЗКУ) та матеріалів щодо вибору місця розташування об’єкта (ч. 8 ст. 151 ЗКУ).

До ч. 3. Із положень коментованої частини випливає, що у випадках, коли вимагається погодження «комісією», фактично вимагається погодження (1) органом по земельних ресурсах, (2) природоохоронним і (3) санітарно-епідеміологічним органами (див. також п. «д» ч. 1 ст. 41 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»), (4) органом архітектури та (5) органом охорони культурної спадщини (п. 17 ст. 5, п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). Також у відповідних випадках передбачене погодження із органами лісового та водного господарства та гірничого нагляду.

Надання погоджень фрагментарно регламентується лише на підзаконному рівні. Так, наказом Мінприроди від 05.11.2004 N 434 затверджено Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок.

До ч. 4. Коментована частина не передбачає чіткого розподілу відповідальності щодо забезпечення роботи комісії. На практиці основний тягар зазвичай лягає на орган земельних ресурсів.

До ч. 5. Положення коментованої частини є декларативними. Зі змісту наступної частини випливає, що комісія як така нічого не погоджує — натомість, погоджують відповідну документацію представники органів, що входять до її складу. Причому кожен індивідуально.

До ч. 6. Коментована частина ще раз підтверджує очевидний висновок, за яким комісія не є самостійним органом (суб’єктом правовідносин), а, натомість, являє собою «збірну» представників інших органів. Єдине позитивне значення коментованої частини — це те, що вона підтверджує позицію, яка висловлювалася авторами ще до доповнення Кодексу ст. 1861. Ця позиція полягає в тому, що негативний висновок будь-якого з органів, що погоджують документацію із землеустрою (а так само ненадання висновку протягом встановленого законом строку) сам по собі не перешкоджає прийняттю позитивного рішення по документації. Оцінюватися повинен не сам факт наявності висновку (позитивного, чи з зауваженнями, чи негативного), а наведені у ньому мотиви.

Лише з цих мотивів можна погодитися із позицією Держкомзему (зараз — Держземагенство), який не схильний розглядати висновок комісії як документ дозвільного характеру, що відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» дозволяє застосовувати принцип «мовчазної згоди». Даний принцип гарантує, що суб’єкт «набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено» (ст. 1 Закону). Повторимося: на наш погляд, висновок не надає (як і не позбавляє) права на здійснення господарської діяльності, це суто процедурний документ, в якому різні органи виявляють своє ставлення до порушеного питання, не приймаючи рішення по суті.

До ч. 7. Положення коментованої статті є переказом «своїми словами» по відношенню до конкретної ситуації норми ч. 2 ст. 19 Конституції України. На жаль, замість того, щоб удосконалювати праворозуміння та правозастосування, вітчизняна правова система йде шляхом роз’яснення закону в самому ж законі.

До ч. 8. Положення, передбачене коментованою частиною, затверджено постановою КМУ «Деякі питання реалізації статті 1861 Земельного кодексу України» від 23.12.2009 N 1420. Певний час дія пп. 1, 2, 3 даної постанови була зупинена (зупинена ухвалою окружного суду м. Києва з 04.02.2010 по справі 2а-828/10/2670, відновлена рішенням окружного суду м. Києва по тій же справі 19.05.2010 р).

До ч. 9. Положення коментованої частини правового навантаження не несуть, оскільки не можуть змінити існуючої структури, повноважень та ієрархії органів виконавчої влади.

Про внесення зміни до статті 186-1 Земельного кодексу України щодо спрощення процедури погодження проекту землеустрою

Про внесення зміни до статті 186 — 1 Земельного кодексу України щодо спрощення процедури погодження проекту землеустрою

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 16, ст.108)

Верховна Рада України постановляє :

I. Статтю 186 — 1 Земельного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3-4, ст. 27) доповнити частиною восьмою такого змісту:

«8. У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій — третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій — третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження».

II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд та приведення відповідними центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Є питання щодо застосування нової норми уповноваженими органами на практиці

Законом України від 11 лютого 1015 року «Про внесення змін до статті 186 1 Земельного кодексу України щодо спрощення процедури погодження проекту землеустрою» (далі — Закон) внесено зміни до процедури погодження проекту землеустрою земельної ділянки та повторного розгляду доопрацьованих проектів.

Так, відповідно до внесених змін стаття 186 1 Земельного кодексу України (ЗК України) доповнена частиною 8, що зобов’язує уповноважені органи у випадку надання відмови в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зазначити вичерпний перелік недоліків проекту. Окрім цього, в такому висновку має бути встановлений розумний строк для усунення виявлених недоліків, який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений.

Також відповідно до нової норми уповноважені органи можуть відмовити у погодженні проекту землеустрою лише у разі, якщо не усунуті недоліки, зазначені у попередньому висновку. Тобто не можна відмовити заявнику у погодженні проекту землеустрою з інших причин чи виявити та вказати інші недоліки. При цьому повторна відмова не позбавляє розробника проекту землеустрою права усунути недоліки проекту та ще раз подати його на погодження.

За попередньою редакцією статті 186 1 ЗК України завданням органів виконавчої влади, які погоджують проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, є аналіз відповідності положень проекту вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Відмова у погодженні проекту землеустрою повинна містити обов’язкове посилання на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Тобто, попередня редакція статті 186 1 ЗК України містить загальні положення та не встановлює чіткі вимоги до відповідних органів влади щодо вичерпності зауважень до проекту заявника у разі відмови погодження та процедури повторного погодження цього проекту. На практиці це призводить до затягування процесу погодження проектів землеустрою та іншим зловживанням уповноважених органів. Ринок землі не може повноцінно працювати, а заявники не мають жодних правових гарантій реалізації своїх проектів в строк. Тому зміни до закону від 11.02.2015 можна оцінити як позитивні, тому що вони конкретизують процедуру погодження проекту землеустрою та його повторний розгляд.

Проте, є питання щодо застосування нової норми уповноваженими органами на практиці. В законі з’явилося поняття «розумний строк», яке може тлумачитись уповноваженими органами на власний розсуд та залишає місце для певних маніпуляцій.